Методи промислового виробництва етанолу в основному поділяються на дві категорії: бродіння та гідратація етилену. Ферментація, як традиційний процес, довгий час була основним джерелом етанолу в різних країнах, і зараз усі алкогольні напої та приблизно 75% промислового етанолу в усьому світі все ще виробляються за допомогою цього методу. Однак в останні сорок років, з розвитком технології гідратації етилену, ферментація поступово була витіснена.
На ферментацію витрачається велика кількість зерна; приблизно 4 тонни зерна або 12 тонн картоплі необхідно для виробництва 1 тонни етанолу, що призводить до високих витрат, тому його було припинено. Гідроліз деревини, через великі інвестиції та високу вартість, підходить лише для кількох країн із багатими лісовими ресурсами. Використання побічних продуктів цукрової чи паперової промисловості-таких як патока (залишок цукру) і відходи сульфітної целюлози-для виробництва етанолу все ще використовується в деяких країнах, але вихід низький через обмежені джерела сировини; наприклад, із 15-20 тонн целюлозних відходів можна виробити лише 1 тонну етанолу, що не може задовольнити-великомасштабні промислові потреби. Хоча побічні продукти сільського господарства та дикорослі рослини (наприклад, рисова солома, стебла кукурудзи або дикорослі фрукти) також можуть використовуватися як сировина, такі проблеми, як збір, транспортування та обмежені доступні ресурси, залишаються. Загалом, методи бродіння, обмежені доступністю сировини та економічною ефективністю, стали недостатніми для задоволення потреб великомасштабного виробництва.
На цьому тлі поступово виник метод гідратації етилену. Хімічна компанія «Шелл» у Сполучених Штатах індустріалізувала пряму гідратацію в Х’юстоні в 1948 році, побудувавши етаноловий завод потужністю 60 000 тонн на рік. Згодом, у 1951 році, вони побудували ще один завод з виробництва етанолу в Скоттску з річною потужністю 35 000 тонн, знаменуючи дозрівання та широке застосування технології гідратації етилену.
